Останні два тижні мені здається, що наш запорізький дєрзновєнний геній Григорій Лютий через свою номінованість на Шевченківську премію майже став членом моєї родини - ним так заповнене моє життя, просто не минає й дня, щоб хоч хтось щось мені щодо цього не сказав. Одні глибоко переконані, що наша література таки в глибокій жопі, раз навіть ТАКЕ номінують, інші до глибини душ обурені усілякими критиканськими пасквілями, які щодо цього пишуться нібито на захист національної культури, а ще інші так чи інакше думають, що цей писатєль таки мудак, і раз виліз межи люди, то нехай вже одгрібає по повній. А я думаю, що всі вони мають рацію. Цей шедевр я не дочитав, просто не стало сили, але що я зрозумів зі всього цього, так це те, що тягне він на хорошу підбірку віршів, але аж ніяк не на роман-пісню - цілісної структури майже немає, деякі частини штучно скомпільовані разом. Але це до журі, хай розбираються, я вже щось там про таку творчість писакав раніше. А щодо тих праведних обурень, які викликала кандидатура, то хчеться сказати людям: нємци, пойтє на понятном! Стиль викладу настільки патетичний і заскладний, що здається його ще Панько Куліш нашкрябав своїм нащадкам. З усього цього колективного листа (на жаль, не маю можливості вмістити його тут таки, якщо зможу обов,язково зроблю це) я виніс, що такими, як Лютий, не пишається земля наша, і вічна йому анафема. Дивнувато, щоправда, бачити в списку підписантів тих людей, які нічтоже сумняшеся преспокійно друкувалися в журнальчику, на гроші ворогів України виданому. А так в цілому ясно, що чувак добре продався, а тут такий облом, блін, можна сказать, в найвідповідальнішу мить підкрався, абідно ж. З іншого боку аж наче трохи приємно, ну коли ще, скажіть мені, запорізька літературна бородавка аж так засвербіла? А тут і привід, і герой, і змєй-горинич, і ображена чесна душечка - і все в одній особі! Так що ми затихаєм і з завмиранням серця чекаємо лавреатства. Чи не лавреатства.

Більше навіть сьогодні писать не буду, хай будне однотематизм. Про решту - якось там вже потім.

Досить скорботно звучать статистичні дані щодо мого відвідування ЖЖ - сторінка оновлювалась 14 (!) тижнів тому. Оце неподобство. Хоча, здається, що нічого такого цікавого в житті на сталося, але все ж таки:
1. Переїхав до гуртожитку. Там, як це не дивно, живе багато людей. Усі як один неакуратні. Також там живе багато тарганів, вони хочуть товаришувати, тому, напевно, так часто заходять до мене і супроводжують приготування їжі на спільній кухні, а раптом мені таки знадобиться їхня дружня допомога, а я просто не зможу їх вчасно погукати. А я мізантроп, тому не люблю ні неакуратних сусідів, ні приязних тарганів, перших - за допомогою теплих і вимушено дружніх привітань, других - за допомогою капців, але їх це не зупиняє.
2. Особливо критично важко далася прописка-виписка, таке враження, що тебе мають весь час тримати на мушці 20-25 різних людей з жеків, паспортних столів, військкоматів, профкомів, студрад і т.д. А насправді ти такий цінний, що вони зрештою садистично розтягають задоволення від спілкування з тобою якомога довше. І роблять вигляд, що знають про тебе все-все і ти ніколт від них не втечеш.
3. Відсвяткував усілякі свята - зрозумів що не вистачає дитячого такого майже щенячого захвату і, головне, очікування - ні фіга не очікуєш, а воно ні фіга й не відбувається.
4. Борюся з сесією і заочниками. їхній міграційно-навчальний сезон майже скінчився, на щастя. Пишу це і думаю, як же ти, падло, нудно живеш! Треба знаходити більше розваг і умних вєщєй для души.
5. Прочитав нарешті книжку Сашка Ушкалова "БЖД" - вона якось занадто довго ховалася поміж різного книжково-журнального непотребу, а Савченко мабуть уже й думать забула про те, що дала мені її почитати. Але я чесний і книжок майже не краду.
В цілому мені сподобалось. Я прочитав її буквально за 4 години. Така трохи підліткова, як на мене, але то мабуть така авторська концепція. Головне, що весело, ненапружлуюче, але й не тупо гумористично. Дуже класне сюжетне мислення - у мене воно майже атрофоване, тому завжди радий читати ті речі, де така штука є. Хочеться сказати щось типу, а найбільше мені сподобалось..., але коли читаєш швидко, то весь твір постає якоюсь цілісною глибою, розшаровуватись буде потім. Розшарується - напишу.
6. Сам я лінивий. Написав лише ще 3 тексти до свого вінка псевдосонетів, лишилося ще 6. так що до пенсії, враховуючи мою реактивність, роботи стане.
7. Постановляю, що доповзати до свого ЖЖ треба частіше. Тоді може і життя буде більш яскравим, я так думаю, що, напевно, чим більше встигаєш записати, тим більше цікавих дрібниць запам,ятовуватимеш, а це якось пожвавить життя. Або принаймні свою думку прро нього.
8. До речі, вітаю всіх зафренджених і незафренджених з усіма святами. І одноразово всіх заразом з усіма бьозднями (я свиня і все одно забуду зробити це вчасно).

Як усе-таки добре, що я не часто заходжу в ЖЖ, а так таки для годиться - завжди хоча б є про що розказати.
Цими тижнями я був громадсько корисна ясочка:
1. Побував на запорізькій "Срібній підкові", витерпів чотири години мало-, не дуже, трохи і досить цікавої мені музики. Заразом поспілкувався з Пантюком, подарував ніколи не бачений ним дивень (для довідки - це такий специфічний традиційний весільний солодкий хлібець, накручений і спечений на очеретині), а до того я побував на масово-істероїдному дійстві під назвою Покровський ярмарок, де пройшов усі райони області, точніше їхні презентаційні ятки з усяким випивоном, сільським вокалом автентичних розігрітих напоями і можливим візитом мера міста жіночок, а також я попробував (вперше!) традиційного торта у вигляді проспекта Леніна (так-так, я їв асфальт і шматочок будинку), не скажу щоб смачно, але пізнавально, особливо історія отримання свого шматочка - Сталінград і форсування Дніпра - дєтский лєпєт, якби не моя подруга, фіг би я мав, а не шматок проспекта. Загалом це мені трохи нагадало архаїчний ритуал роздирання і поїдання бога. там таки я й купив той самий дивень, а точніше в Михайлівському районі - вони виглядали найбільш автентично. Звичайно ж, не весілля, але смачно.

2. Я був членом журі запорізького туру "Молодого вина": був у одній звязці з головою Запорізької СПУ Г.Лютим (мені чомусь приємніше називати його з ініціалом :)))) про письменницький дар Г.Лютого детальніше
Як це не дивно він був трохи грусним і спокійним. Танька думає, що його обпоїли діазоліном. Щось у цьому, напевно, є.
Вибрали ми гуртом і послали в Київ такого собі Олександра Колісника, так що трєпєщітє.
Заразом поспілкувався з Юрком і Мариною Ногами, вони були при ісполнєнії й презентували "Смолоскип" та організовували фестиваль у ЗП.

3. Я став хрещеним батьком! Звучить так по-мафіозному, хоча насправді Барліг і Сана таки вирішили знайти своїй Антоніні місце серед обігрітих ласкою Божою і надали мені честь вести її колись до першого причастя і подарувати першу Біблію. Як бачите, я весь сповнений пафосу і починаю складати гроші на Біблію. Духовний батько з мене (хи-хи!) звичайно ще той.
Думаю, про сам обряд розкаже батько біологічний :))

4. Побував на обласному літоб"єднанні і багато хорошого знов про всіх сказав. Це майже моя власна традиція, ходити і казати людям різну приємність.

5 Проходжу медогляд - а раптом я когось там чимось у своєму медунівері заражу - і тому в мене два дні викинуто з життя: сьогодні вранішній сон для того щоб якась тупа (просто не знаю, як би так висловитися покоректніше) медсестра тричі мені колола в один палець, жадаючи моєї невинної і ненагодованої зранку крові. А ще радість флюорографії і ЕКГ; а завтра - весь вечір у спілкуванні з дерматологом, хірургом, окулістом і рештою приємних і давно не бачених людей.

6. Написакв відгук на дисертацію про щось там екологічне.

7. Люб"язно викликався вичитати на момент помилок Савченкину прозу (ну не ясочка, га?).

Ну нібито все, бабусь через дорогу не водив і голодних кошенят не годував, але, чесно, постараюсь виправитись і стати ще більш корисним громадянином.

Танька читає мені нову Карпу, а я сижу й думаю: за что? Хоча знаю, що все одно через місяць-два й сам читатиму - для загального розвитку, знаю, що сумнівно, але все ж спрацьовує стара звичка філологічного відмінника бути в курсі. Хоча, здавалося б, нащо?

А тепер ми з нею одне одного називаємо занудами і в принципі погоджуємося з цим.

Останні два тижні були заповнені періодичними зустрічами з місцевими літераторами різного пошибу - дивовижна річ, усі вважають одне одного поганими літераторами, але роблять привітальні обличчя і кажуть компліменти. Я в перших рядах.

Танька звинувачує мене ще й у наївності. Погоджуюсь.

До того ж мене надрукували у місцевій лайнуватій журнальній пресі, як на мене, всуціль гумористичній, а з подачі Барліга й у якомусь антинаркотичному збірнику.

Зараз готую всяку лабуду до власного круглого столу щодо провінційності. Широкий і гучний відгук місцевих патріархів змусив мене переглянути свої позиції щодо її актуальності.

Руки ні до чого не доходять, а треба робити все.
Піду поплачу.

Побував оце в Полтаві.
А все таки Полтава прикольний город!
Знайшов ще одне місто, де мені не хотілося б жити. Якось там надто все добре: класне повітря, яке треба консервувати і продавати в нас; зелено-зелено-зелено, аж якось екологічно; красіво ж усюди - ходи тільки й роздивляйся (церкви-монастирі-памтники-краєзнавчий музей-диканські дуби- і т.д і т.п); їжа така, як і має бути - багато, дешево і ситно.
Коротше кажучи, якось усе як наче спеціально для мене зроблено, типу, чєво ізволітє. І якось надто спокійно.
Краще вже вдома, без повітря, без показних красот, без екології, в напруженні і в запарі.
Отакий я, блін, патріот вийшов, аж сам не чекав.

Був оце на Махнофесті, щоправда лише один день. Усі інші спогади відфільтрровуються, а поки що один - спека. Про решту ще треба подумати. Потім може додам фотку з мого, як кажуть люди (ій-бо брешуть!) феноменального, виступу з нашими 99-ківцями в рамках фесту. Загалом прикольно, тільки тих, кого хотів почути й побачити, майже не чув і не бачив (це я про літературу і її творителів), проте й тих, кого не хотів, теж майже не було (це я про всіляке бидло).
Не встиг віддати вірші одній зі своїх улюблених літераторок Степаненко, але чесно прочитав і тішився. Тішуся й досі, бо вони досі в мене. Олено, якщо ти мене чуєш, то вірші класні.
Сподобалась також білоруська поетка-слемерка Настя Марцевич.
Мало не забув про непоганий місцевий гурт і добру тьотю з рекламою шурпи: "Дєвочки, дома будете борщ їсти! У вас шо дома борша нема? Беріть шурпу!" Мені аж самому захотілося, але так і не склалося.
Решту потім. Буду думать.

Колись мене так само вчили плавати - викинули посеред річки і пливи собі до берега. Так само зараз Савченко вирішила чомусь викинути мене в сюди і єхидно сподівається, що випливу. Будем бачить, - філософськи-приречено думаю я.